AVIACITY

Для всех, кто любит авиацию, открыт в любое время запасной аэродром!

Tag Archives: майдан

Отсроченное признание

Interfax-Russia.ru – Киеву и Западу со временем придется признать, что Крым не принадлежит Украине, считает экс-премьер этой страны. На карте и в сознании жителей полуострова он российский.
Вторая годовщина государственного переворота на Украине приходится на февраль. Вслед за этим, через месяц последует также вторая годовщина «русской весны» – когда подавляющее большинство крымчан на референдуме о статусе полуострова высказались за присоединение к России.
По мнению бывшего премьер-министра Украины Николая Азарова, принадлежность Крыма России — свершившийся факт, и Киев не сможет не признать этого.
«Признают, никуда не денутся. Крым никогда не входил в состав Украины, если не считать 1954 года, когда его административно передали в рамках единого государства», — сказал политик в интервью газете «Коммерсант».
По его словам, Западу не хочется сейчас это признавать, «какое-то время еще не будут признавать, но по факту уже все произошло, и как бы болезненно для любого украинского руководителя это ни звучало, надо принимать реальность как она есть».
«Калининград, или Кенигсберг, был когда-то столицей Прусского государства, но сейчас же никому из германских руководителей в голову не придет сказать: верни обратно Калининград. Так никому не придет в голову ставить вопрос и о возврате Крыма», — убежден экс-премьер.
Он напомнил, что между Украиной и Россией в любом случае рано или поздно должен быть заключен договор о демаркации границ.
«Мы живем до сих пор в до конца не оформленных границах. Я много раз занимался этим вопросом и говорил, что надо находить какие-то компромиссы. Любое здравомыслящее украинское руководство будет заинтересовано в том, чтобы окончательно оформить границы. Когда начнут решать этот вопрос, встанет вопрос и Крыма», — считает Николай Азаров.
Между тем, заявления политиков отдельных государств продолжают демонстрировать их неприятие Крыма как части России. В частности, на фоне обострившихся взаимоотношений об этом напомнил премьер-министр Турции Ахмет Давотоглу.
Во время визита в Киев в феврале он заявил, что Россия нарушила территориальную целостность Грузии, Украины и Сирии, а также отметил, что для Турции «фундаментальной ценностью является территориальная целостность и независимость Украины, поэтому Крым мы считаем неотъемлемой частью Украины».
В ответ на это власти Крыма попросили Турцию не пытаться ставить под сомнение российский статус полуострова. «Премьеру Турции пора снять розовые очки в отношении Крыма! Пусть хоть на каждой украинской остановке заявляет о своих политических принципах — «сколько не кричи «халва», во рту слаще не станет», — написал в Facebook заместитель председателя крымского правительства Руслан Бальбек.
А в феврале этого года замглавы российского МИД Алексей Мешков, говоря о вопросе принадлежности Крыма, предложил европарламентариям «посмотреть на карту».
«Хотеть — это не значит иметь. Вопрос по Крыму закрыт окончательно. Пусть смотрят на карту мира, где Крым — это один из российских регионов» — сказал он «Интерфаксу» в ответ на просьбу прокомментировать принятую Европарламентом на прошлой неделе резолюцию, в которой он связал снятие санкций ЕС с восстановлением контроля Украины над Крымом.
В резолюции, принятой 4 февраля, евродепутаты напомнили, что ЕС считает присоединение Крыма к России незаконным, осуждает его, и страны ЕС продолжат политику непризнания «аннексии Крыма».
«Восстановление контроля Украины над полуостровом является одним из условий, необходимых для возобновления отношений сотрудничества с Российской Федерацией, в том числе приостановления соответствующих санкций», — подчеркивается в резолюции.
Крымские власти, со своей стороны, вновь напомнили о добровольном вхождении региона в состав России.
Так, губернатор Севастополя Сергей Меняйло назвал резолюцию ЕС оскорбительным для всех россиян давлением на Крым. «Они что там собрались бусы на золото у дикарей менять? Обращение явно не по адресу, любое давление на Крым россияне воспринимают как личное оскорбление», — привел «Интерфаксу» слова Сергея Меняйло официальный представитель правительства Севастополя Кирилл Москаленко.
«Напомню, что в Крым неоднократно приезжали европейские политики и видели объективную картину происходящего, но европейские депутаты озвучивают другие тексты», — добавил Кирилл Москаленко.
Вместе с тем, как подчеркивали ранее некоторые опрошенные Interfax-Rusia.ru эксперты, приехать в Крым – еще не значит приблизить его признание в ЕС. «Надо отметить, что Крым посещают и собираются посещать делегаты преимущественно оппозиционных партий, поэтому расценивать это как шаг к принятию Европой Крыма как неотъемлемой части РФ – пока рано», — отмечал генеральный директор компании «ЮрПартнерЪ» Антон Толмачев.
А в канун Нового года в Крыму прошел очередной соцопрос, который подтвердил результат референдума 2014 года и выявил ряд интересных подробностей отношения крымчан к происходящему сегодня.
«То, что выявил социологический опрос, является еще одним фактическим подтверждением результата исторического референдума 2014 года, в результате которого Крым вернулся в Россию. Данные соцопроса показывают, что шантаж со стороны Киева бесперспективен, поскольку создаваемые бытовые трудности для жителей полуострова дают совершенно обратный эффект», — сказа «Интерфаксу» директор Международного института новейших государств Алексей Мартынов.
Он подтвердил, что опрос показал патриотические настроения на полуострове и высокий уровень доверия к президенту Россию, который, к тому же, лично запускал энергомосты.
«Но это совершенно не значит, что местные власти могут расслабиться, что крымчане готовы закрывать глаза на такие действия некоторых представителей местных властей, как коррупция или казнокрадство. А эти вещи имеют место, в том числе, и как наследие украинской действительности», — заявил Алексей Мартынов.
Проблемы со светом и организованный в ноябре 2015 года блэкаут – лишь часть последствий, которые претерпевают жители полуострова в качестве мести со стороны украинских активистов за воссоединение с Россией.
«Крымчане за почти четверть века украинской действительности «наелись» перебоями не только со светом, но и с водоснабжением. А такие перебои бывали часто», — сказал директор института.
Как напомнила уполномоченный по правам человека в Крыму Людмила Лубина, организаторы энергоблокады нарушили основные права жителей полуострова, но международные организации, кроме ООН, не отреагировали на этот факт.
«Благодаря блэкауту подвергались опасности право на жизнь, право на охрану здоровья, право на медицинскую помощь, право на образование и право на труд, потому что свободное ведение бизнеса и справедливое вознаграждение за труд до настоящего времени ограничены», — заявила омбудсмен, выступая с докладом в крымском парламенте.

Обозреватель Евгения Артемова
Interfax-Russia

Майданное время

Из киевского блокнота итальянки

Многие украинцы сейчас признают: майдан был «восставшим прошлым».
Ехала домой по сонной Москве, ночь на дворе, рано утром в Киев, и одна мысль колола меня, словно заноза: лучше бы я в тундру или в тайгу, чем на Украину.
Как пережить неделю в стране, где идет война, как понять, кто хороший, кто плохой, кто кому друг, а кто враг — задача казалась непосильной. Билет тем не менее был в руках, и до отлета оставались считанные часы. Закрыла свои страхи в чемодан и отправилась вместе с ними в Киев.
Совершенно прозрачное голубое по-итальянски небо. Моей любимой итальянской погодой встретила меня Украина, и настроение мое живо наладилось.
Ничего не могло его испортить даже, когда украинский пограничник на паспортном контроле вздрогнул, увидев в итальянском паспорте отметку о виде на жительство в России. Отправилась в гостиницу беззаботно а-ля турист на автобусе и по дороге смотрела вокруг и забавлялась. Искала, что русское, что итальянское можно найти в пейзажах страны, оказавшейся на перекрестке между востоком и западом и выбирающей, по какому пути идти.
Машины катились без тряски по ровному асфальту и пропускали пешеходов у пешеходных переходов. Точно, как у нас. А вот вокзальная площадь — типично русский мир. Кругом одни всем известные палатки с напитками, жевательными резинками и шоколадками. Бабули в платочках у подземных переходов продавали семечки, а уставшие с виду женщины — дорожные наборы для счастья и теплоты: цветы и шерстяные носки.
Над всей площадью раздавались крики водителей автобусов и маршрутных такси: в Полтаву, в Харьков — недорого.
Но был в этом восточном муравейнике свой едва заметный западный штрих. Давно прижившийся сосисочный запах местами перебивал свежий аромат эспрессо и капучино, приготовленные в профессиональных кофемашинах на колесах.
Я продолжила свою игру, зайдя в подземку.
Пластмассовые жетончики киевского метро похожи на питерские, станции и поезда — на московские, хотя все надписи и на украинском, и на английском языках.
Но игра кончилась мгновенно, когда я заметила, поднимаясь по эскалатору на Крещатик, что моя сумочка с документами открыта и оттуда исчез мой итальянский паспорт.
Что теперь делать, думала и боролась с нарастающей паникой, но еще сильнее злилась на глупость вора, который взял паспорт, а не деньги. Странный какой-то вор попался.
В толпе пассажиров начала искать любую форму или фуражку, и вдруг счастье: у выхода из метро стоял молодой милиционер. Я схватилась за него, начала рассказывать, он слушал скучающе. Потом пригласил в свой кабинет, стал звонить коллегам, то тыкая пальцем, не торопясь, по экрану своего айфона, то, крутя диск старого советского красного телефона, наконец, выдал обнадеживающий вердикт. Паспорт — не деньги. Шанс, что его найдут, велик.

Со времен распада СССР прошло больше 20 лет, на Украине одно за другим сменялись правительства, каждое из которых начинало новые реформы. При этом никаких хороших изменений нет… Фото:Стефания Дзини
Минут тридцать мы с ним разговаривали в душной, тесной комнатушке, я на русском, он часто переходя с русского на украинский. Его щеки, щедро упитанные, как у каждого второго московского милиционера, заметно зарумянились, когда он решил сообщить, что не разделяет многое из того, что в Украине делается, бесстыжую информационную пропаганду, например.
В этот момент с моим паспортом в руках его коллега зашел в кабинет. Когда в гостинице я зашла в свой светлый номер, мне показалось, что везению нет предела: вместо стандартного улучшенный, по той же цене, с большим окном, просторной ванной и широкой кроватью. От счастья начала на ней прыгать, как ребенок, но застыла в воздухе. Застыдилась, представив, какое удивление могли вызывать мои взлеты и падения у незримого глаза, наблюдающего из дырочки, аккуратно вырезанной в рамке висящей на стене картины.
Приземление было жестким, но многое прояснило: на границе заметили вид на жительство в России, паспорт не украли и нашли, а взяли, «пробили» и вернули.
Впрочем, ни камеры в гостинице, ни человечки в коротких темных куртках и с сумочкой через плечо, порой ходящие за мной с притворным праздным видом, никак не влияли на мои планы.
Не смущали меня и фигуры в плащах, возникающие у соседних столиков в кафе, когда я с кем-то разговаривала. Они легко вычисляемые: то сидели и упорно смотрели в одну точку, то с мобильником играли и, когда по виду им было скучно, я говорила собеседнику то, что могло их немножко взбодрить. Так или иначе, все мои киевские дни начинались и заканчивались, как по расписанию, с прогулки по майдану, даже когда он не был мне по пути.
По вечерам возвращалась с майдана в гостиницу, опьяневшая витающим над площадью чувством свободы, но отрезвев в тишине номера, я начинала сомневаться: действительно ли майдан — островок свободной воли. Или майдан — всего лишь большая сцена, а его люди, любительские актеры, разыгрывают любительский спектакль под руководством невидимого профессионального режиссера? Вопрос для размышления.
В многочисленных встречах с киевлянами меня интересовало, как украинцы относятся к России, что они думают о войне, какие перспективы видят для своей страны и почему одни хотят на Запад, а другие — нет?
Вот ответы киевлян, записанные в мой блокнот.

На майдане говорили: Бандера придет и порядок наведет. В этой идее нет никакой мечты о будущем, есть только история братоубийства
Про майдан
«Когда майдан начинался, я писал о нем как о восставшем прошлом. На майдане говорили: Бандера придет и порядок наведет.
В этой идее нет никакой мечты о будущем, есть только история братоубийства. И почему Бандера должен прийти, а не гениальный Королев, который родился в Украине и прорвался в космос? Разве можно представить, чтобы в Италии говорили — Муссолини придет и порядок наведет?
На майдане также говорили, что во всем виноват Янукович, его клеймили кровавым диктатором, но только после того, как он не подписал Евроассоциацию. До этого он считался героем, так как его правительство сделало столько шагов в Европу, сколько не сделала за 20 лет вся Украина.
Сейчас говорят, что майдан был революцией достоинства, но в чем ее достоинство, когда наши села едва живут и старухи вынуждены брать хлеб в долг и платить, когда пенсия придет. Это происходит и в Западной, и в Восточной Украине. Майдан отбросил Украину лет на 10 назад…»
«…Когда начался майдан, самым сильным, консолидирующим его элементом был украинский национализм. Многие рассматривали майдан не как антикоррупционную или социальную, как в Европе рассказывается, а как национальную революцию. Эта сильная составляющая национальной революции доминировала и если бы ее не было — мы вряд ли смогли стерпеть тот режим. Многие говорили: наконец мы нация, мы возьмем власть и будем подальше от Москвы».
Про войну и про Россию
«Украина всегда гордилась тем, что независимость приобрела без единого выстрела и за 70 лет не было кровопролития. Теперь эта глупая война стоит 80 миллионов гривен ежедневно.
Лучше бы эти деньги украли, по крайне мере они не тратились бы на разрушение. Придумали, что Россия во всем виновата и не хотят понимать, что России война не нужна. Россия — гигантская страна с массой своих проблем.
Когда майдан начался в декабре, Россия подписала договор о 17 миллиардах кредита Украине. Неужели Путин хотел захватить Украину, давая ей кредит?»
«…Корни всего, что произошло с Крымом и что происходит на Донбассе, нужно искать в истории. Когда Хрущев передал Крым в состав УССР, в душе жителей осталась большая обида. Русские говорили: подарили Крым, но нельзя людей дарить. После распада СССР вопрос Крыма стал болезненным: крымчане стали упорно говорить, что хотят в Россию. Тут Украина должна была проводить более терпимую политику, чтобы люди не замечали культурного давления. Сицилийца, например, нельзя заставлять петь O sole mio на языке Данте. Он обидится. Кроме того, Украина в Крыму два раза нарушала правила игры: два раза западная часть украинского политического эстеблишмента пошла по силовому сценарию, в 2004 и в 2007 гг., когда Ющенко подписал указ о разгоне парламента, не имея на это законного основания. Оба раза восток уступал, третий раз взял и взорвался, и получились Крым, Одесса, ДНР. Действия рождают противодействия — всегда.
Если называть акции на майдане мирными протестами, то должны были смириться с тем, что мирные протесты могут быть и в Донецке, и в Луганске. А Киев взял и начал проводить военную операцию». Теперь первое, что нужно делать, — прекращать войну и вижу, что скоро она будет прекращена, потому что Украина исчерпала свой потенциал».
Про национализм
«Впервые за 23 года к власти пришла откровенно антироссийская команда, у которой другой идеологии, кроме бандеровской, нет. Специфика украинского национализма тождественна русофобии. Ющенко был простым украинским националистом неумным, а вокруг него была какая-то компания с промежуточными позициями.
На самом деле после победы майдана при поддержке Европы и Америки к власти пришли люди, которые себе поставили главную цель — быть подальше от Москвы, вступление в НАТО, в Евросоюз. Был бы Крым, не было бы Крыма, все равно была бы политика антироссийская.
Сегодняшнее украинское правительство состоит из разных составляющих: есть идейные националисты, которые готовы терпеть любые испытания, лишь бы оторваться от Москвы. Но в основном в правительстве сидят люди ужасно прагматичные, для которых главное — карьера и бизнес. Взять, например, Яценюка: он из Закарпатья, где не любят националистов, но он делает карьеру и тренд такой — надо быть националистом и антирусским. Или Порошенко — он отчетливо сознает, что в этом русле он стал президентом…»
Когда начался майдан, самым сильным, консолидирующим его элементом был украинский национализм
«…Много тех, кто симпатизируют националистам? Да, много.
Еще три года назад слово «национализм» воспринималось отрицательно. Сейчас понятия патриотизма и национализма стали все ближе и ближе. Может, потому что, если смотреть хладнокровно, без радикальных ребят мы не выиграли бы у Януковича…»
«…Упреки о том, что сейчас в Украине существует неофашистский режим, имеют свое основание, так как радикалы оказывают влияние на правительство и выходят на улицу, и служат в батальонах».
Про перспективы для Украины
«Если перемены были, то они были при Горбачеве: страна распалась, но все равно создался Союз Независимых Государств с общей армией и чуть ли не общей финансовой системой.
С тех пор прошло больше 20 лет, сменилось 20 правительств, каждое из которых начинает делать новые реформы. При этом никаких хороших изменений нет. Гигантский завод «Арсенал» закрыт и стал выставочным залом. Также закрыты завод «Большевик», объединение космическое «Королева», завод по самолетостроению «Антонов» почти упал, закрыт «Электронмаш».
Были честные кооперационные связи в пределах Союза, их не стало. Самый крупный в мире в Одессе торговый флот давал 6 миллиардов долларов в год чистой прибыли еще при распаде Союза. Были корабли-фабрики, которые рыбу изготовляли, арктические корабли. Наши умудрились за 5 лет все распродать, распилить, половина прогнила на рейде. Как ни странно, если говорить о реформах — они идут к разрушению какого-то промышленного потенциала, которым обладала Украина, из-за безграничной алчности, которая играет в этом большую роль.
Говорят, у нас есть капитализм, но капиталист ничего не разрушит, потому что сам все создавал, а у нас в принципе никто ничего не создает. А сейчас у нас — самое непрофессиональное правительство за всю историю, а парламент будет — самым ужасным, потому что в нем будут какие-то боевики, которые никакого отношения не имеют к государству. В политике некомпетентность и невежество это — страшная сила».
«Украину ожидает катастрофа плохая или очень плохая, дело может дойти до распада страны. Расширение военных действий, скорее всего, не будет. Скорее, стороны будут договариваться и будет возникать некая буферная зона, которая превратится в черную дыру — такой на первом этапе была Босния-Герцеговина, через которую будет проходить все что угодно, от наркотиков до водки и сигарет.
Тем не менее, я сторонник, чтобы сохранилась единая страна, даже если достаточно странно была бы образована и странно существовала. Дезинтеграция Украины еще хуже».

Сейчас в украинской политике такой тренд: надо быть националистом и антирусским.

Натали

О чём никогда не расскажут киевские власти

Предлагаем интервью с сотрудником Международной ассоциации подразделений антитеррора «Альфа», председателем правления «Ассоциации ветеранов спецподразделения «Беркут» МВД Украины» Владимиром Крашевским, который приоткрыл завесу тайн о «черной роте» и действиях спецназа 20 февраля.

…Люди с «материка» не бегут. Они увольняются и перебираются в Крым вместе с семьями. Приезжают бойцы практически из всех регионов Украины. Сейчас для них вырабатывается алгоритм трудоустройства в наш отряд. Отбор в крымское спецподразделение будет жесткий, так как уровень подготовки в различных регионах Украины серьезно хромал.
К примеру, в большинстве отрядов «Беркут» краповые береты носили незаконно, а это уже о многом говорит…
— Из каких спецподразделений бойцы перебираются в Крым?
— Да практически из всех. Ведь это логично, что люди не хотят служить преступному режиму и тем более — сражаться плечом к плечу с «Правым сектором», еще вчера калечившим их коллег. Мы ведь эту «власть» прекрасно знаем по эпохе правления Ющенко. Что такое революция? Это смена формаций, а здесь мы видим просто смену олигархических кругов. По логике вещей, сейчас начнется вброс всевозможных компроматов, круговорот политиков на должностях. Все как при Ющенко. Ну а так как сценарий на этот раз выбран далеко не мирный, будут друг друга отстреливать.
— А сотрудникам спецподразделений угрожали?
— Да, было. Кому-то звонили по телефону, кому-то прибивали траурные венки к дверям. К кому-то даже приходили. Но в большей степени неудобства доставляли не угрозы, а психологическое давление. Бывало такое, что детям силовиков в школах и детсадах говорили, что «твой папа бьет ни в чем не виновных людей», что «он — убийца»… Удар по самому больному — по семье.
— Где расположились бойцы, прибывшие в Крым?
— В основном у родственников и знакомых, практически по всему полуострову. Перебравшихся на самом деле не так много — точного количества не скажу, приблизительно человек 150, это если по «Беркуту». Крымская база «Беркута» приютила бы, но у нее своего общежития нет. За 22 года существования спецподразделения людям даже ни одной квартиры не дали.
— А почему они выбрали именно Крым?
— Не только Крым, есть и уехавшие в другие регионы России. Авакову выгодно говорить, что кто-то скрывается в Крыму: вот, дескать, «они и есть убийцы, и они там, в Крыму!». Мы для них как красная тряпка для быка. Да тот же Москаль: то крымский «Беркут» Майдан гоняет, то захватывает центральные органы власти на полуострове. Чушь ведь! Крымский «Беркут» не имел отношения к захвату органов власти Крыма, да и в разгоне «студентов» он участие не принимал. Ну, хочется ему казаться спецом по силовикам… жаль, не выходит, разве что пальцем в небо потыкать наугад.
— Как к вам относились на Майдане?
— Отношение было разное, но в большинстве случаев — негативное. Мы ведь понимали, что шла информационная война, причем успешная. Уместно вспомнить слова Йозефа Геббельса: «Дайте мне средства массовой информации, и я из любого народа сделаю стадо свиней». Даже в его времена это было возможно, а сейчас — тем более, когда появилась возможность делать моментальные вбросы в интернет и монтировать видео: на одном кадре сотрудник спецподразделения стреляет, на втором — падает активист Майдана. Это производит определенный резонанс в обществе, и реакция, как мы видим, не заставляет себя ждать.
— А как, по-вашему, повело себя по отношению к «Беркуту» нынешнее руководство МВД?
— Как? Если взять конкретно крымский «Беркут», то нас сливали с самых первых дней. Причем речь идет не о первых днях Майдана, а в целом. В 1992 году, когда только появилось спецподразделение, у нас было первое боевое крещение в селе Красный Рай под Алуштой. Стояла задача ликвидировать земельный самозахват. И уже тогда, в первые дни существования, мы столкнулись и с «коктейлями Молотова», и с ударами заточек и топоров… Когда мы позже встречались с отдельными представителями крымских татар, они нам сказали, что адреса и имена наших родственников у них были уже на следующий день. Просто не было команды вырезать.
К чему я это говорю? В Киеве была точно такая же ситуация. Предатели из силовых ведомств и органов власти сливали все, что мы делали или даже готовились сделать. На Майдане заранее знали о том, что мы предпримем в ближайшее время. Там, в Киеве, мы были мальчиками для битья. Закон «О милиции» просто не работал. Какое может быть отношение к руководству МВД? Догадайтесь…
К сожалению, и во время правления Януковича, и до него с постов руководства силовых ведомств вытуривали профессионалов и ставили дилетантов (землячество, родственные связи, общий бизнес…). Много профессионалов было выбито из силовых ведомств бесконечными пенсионными реформами. В «Альфе» ребята уходили на пенсию в самом продуктивном для спецназовца возрасте 30-35 лет.
— Легко ли подавить «Правый сектор»? Говорят, в его рядах много настоящих боевиков?
— Технически — да. Тем более что новой власти «Правый сектор» не нужен. И сейчас она ищет любые методы избавиться от них. «Правый сектор» был интересен только как инструмент достижения цели, а как политическая сила — ни в коем случае, тем более что европейская общественность не приемлет подобных фашиствующих политсил. Они последователи идей ОУН-УПА. К сожалению, в Украине историю переписали с чистого листа, и то, что было черным, стало белым. Это началось после развала СССР, а уже при Ющенко произошла героизация фашистских прихвостней на государственном уровне.
И опять на ум приходит одна из цитат Геббельса: «Отними у народа историю — и через поколение он превратится в толпу, а еще через поколение им можно управлять, как стадом». Это все мы лицезрели на Майдане.
Скажу больше, «Правый сектор» — это очередной пустой украинский бренд. Такой же пустой, как и «Небесная сотня», и такой же пустой, как УПА, которая на самом деле не являлась ни украинской, ни повстанческой, а о термине «армия» я вообще молчу…
— Насколько были правомерны действия спецподразделений на Майдане?
— Да, были превышения полномочий: избивали безоружных людей и журналистов. От этого никто не отрекается. Оправданий этим действиям нет и быть не может. Но о чем это говорит? О низком уровне подготовки сотрудников спецподразделений, в первую очередь морально-психологическом. Во многих регионах просто не хватало спецов, которые бы их обучали. Так же как и не хватало материально-технического обеспечения: все осталось с тех времен, когда подразделения только создавались. Оружие раза в три старше сотрудников, приходящих сейчас на службу, бронещиты еще образца 80-х годов. Все более-менее современное закупалось за свои деньги или приобреталось с помощью спонсоров, чаще — бывших спецназовцев.
— А где сейчас находится командир киевского «Беркута» Сергей Кусюк? Почему сбежал?
— Ну, в Крыму его скорее всего нет. Во всяком случае, у нас в отряде не появлялся. А если бы и появлялся, никто бы вам этого не сказал. Почему сбежал? Можно ли это назвать бегством? Он скрывается от следствия, хотя бы потому, что никакого объективного расследования ждать не приходится. Этот человек служил в киевском ОМОНе с 1988 года, с самого начала. Что можно сказать о человеке, который всю жизнь посвятил спецподразделению и служению народу? Что он озверел и ни с того ни сего отправил подразделение избивать 45-летних «студентов» 30 ноября? Это же смешно! Он прекрасно понимает, что его сольют и сделают козлом отпущения.
— Что можете сказать о действиях коллег 20 февраля и о Дмитрии Садовнике? Почему «Беркут» убежал с Институтской?
— Дмитрий Садовник — офицер с большой буквы. Он, кстати, в Крыму сдавал на краповый берет и заслужил право на его ношение, несмотря на то, что у него была повреждена кисть правой руки, а точнее ее практически не было. В «Беркуте» он служит довольно долго, причем в роте специального назначения, которую Аваков и его коллеги прозвали «черной». Позже Дмитрий эту роту возглавил.
Садовник
Дмитрий Садовник, командир РСН
— Кстати, а что это за легендарное подразделение?
— Ну, если бы господин Аваков хоть раз потрудился изучить официальные документы, то он бы не стал использовать такое мистическое клише, как «черная рота».
Это рота специального назначения киевского полка «Беркут». Она была создана в конце 1993 года для проведения спецопераций повышенной сложности и задержания особо опасных вооруженных преступников. За два десятилетия таких мероприятий было проведено сотни, и стоит отметить, без единой потери. Состав роты — 90 человек, 4 штурмовых взвода. На момент создания ее возглавлял ветеран Афганистана Дмитрий Силяков.
Чтобы вы поняли, что представлял человек, заложивший фундамент роты, зачитаю небольшую выдержку из его личного дела:
«В Республике Афганистан с 22 апреля 1987 года. Является командиром парашютно-десантной группы спасателей. Выполнил 214 боевых вылетов, с общим налетом 238 часов, в районы расположения сил военной оппозиции на поисково-спасательное прикрытие и корректировку бомбо-штурмовых ударов авиации, эвакуацию военнослужащих, получивших ранения со сторожевых застав Сухопутных войск, прикрытие механизированных колонн и досмотр вьючных караванов. Выполнял боевые вылеты по уничтожению группировок военной оппозиции в ходе войсковых операций «Центр», «Факел», «Завеса», «Выстрел», «Магистраль», в районах ущелья Панджшер, зеленой зоны н.п. Чарикар, Кабула, Хоста. Руководя действиями группы, эвакуировал из расположения формирований военной оппозиции 9 летчиков с самолетов сбитых ПЗРК, 31 тяжелораненого военнослужащего со сторожевых застав Сухопутных войск армии, проявляя при этом высокие морально-волевые качества».
Но вернемся к РСН сегодняшней — это профессионалы высокого класса. Большинство прошли стажировку в зарубежных спецподразделениях и обкатку в составе подразделений SPU (Special Police Unit), а также антитеррористического отряда UN SPECIAL TEAM SIX (ST 6) в Косово. В состав последнего входили представители таких акул антитеррора, как GSG-9 (Германия), SEK (Германия), EKO COBRA (Австрия), WEGA (Австрия), DELTA (Норвегия), GIGN (Франция), URNA (Чехия), Zásahová jednotka (Чехия), Specialna Enota (Словения), Karhu Team (Финляндия), Alfa (Хорватия), BOA (Польша), Nationell Insatsstyrkan (Швеция), Viking Squad (Исландия), ETF (Канада).
20 февраля командовал этими парнями как раз Дмитрий Садовник.
— Что на самом деле произошло 20 февраля?
— В 8 утра на Институтской стоял автобус с 23 вооруженными бойцами роты спецназа. Для чего они там стояли? Для прикрытия основных сил «Беркута» и ВВ, на тот случай, если автоматическое оружие, захваченное боевиками «Правого сектора» на западе Украины, доберется до Киева и начнет стрелять. Выстрелы со стороны Майдана были слышны еще днем 18 февраля. Уже тогда появились первые раненые. Вечером и ночью интенсивность огня была такой, что только в крымском отряде «Беркут» оказалось 28 раненых с огнестрелами и один погибший.
Помните, «Беркут» побежал по Институтской улице? Почему? Да потому что в них начали стрелять. На видео слышно, как в рупор неоднократно кричат со стороны Майдана: «Не стреляйте своим в спину!» Выходят группы демонстрантов со щитами и начинают забрасывать отходящих силовиков фейерверками и различной пиротехникой. Звук разрывающихся петард и салютов перемешивается со звуком выстрелов. Поэтому правоохранители и начинают спешную эвакуацию.
Тут же бойцы РСН отправляются в Октябрьский дворец, чтобы разбудить около 300 безоружных силовиков, которые в тот момент отдыхали там. В итоге удалось эвакуировать примерно 250 человек, поскольку во дворце они спали на всех трех этажах и в подвале, не всех смогли найти. Замешкавшиеся попали в плен. Пока ребята с Майдана и Октябрьского дворца отходили, их прикрывали с помощью пяти помповых ружей «Форт-500». Стреляли «резинками». Да, у них были автоматы, но на видео прекрасно видно, что стреляли они именно из «фортов». По логике, что им мешало вскинуть автоматы и положить всех вокруг? Да, по сути, ничего, и поверьте, они бы не промахнулись.
В то же время, пока парни прикрывали отход своих, снайперским дуплетом был убит один из бойцов РСН — Николай Симисюк. Опять же на видео это есть: Николай извлекает из разгрузки газовую гранату «Терен-6», выдергивает чеку, и в него попадают две пули — одна в ногу, вторая — под срез каски, в голову. К нему подбегают коллеги, и раздается взрыв. Когда газ рассеялся, Николая эвакуировали…

Боец РСН Николай Симисюк погиб на Майдане. По единогласному решению Совета краповых беретов крымского отряда «Беркут» он был награжден краповым беретом и нагрудным знаком «За службу и храбрость» — посмертно
Потом ранили еще двух бойцов из этой группы, а одному пуля угодила в рукоятку ножа и раздробила ее. Кстати, там неподалеку многие видели снайпера. Это был сотрудник контртеррористического спецподразделения ВВ МВД Украины «Омега». С ним была группа прикрытия. Почему он там находился? Не для стрельбы по митингующим! Это разведка. Он с помощью оптических приборов пытался найти снайперов «Правого сектора», которые, по информации, находились в здании гостиницы «Украина». Уже позже, когда боекомплект на «Форт-500» подошел к концу, а расстояние между митингующими и спецназом увеличилось, бойцам РСН пришлось применить огнестрельное оружие, но стрельбу вели на упреждение. Опять-таки на видео можно увидеть фонтанчики земли в трех-четырех метрах от наступавших. Что мешало стрелять на поражение? Повторюсь, они могли положить всех наступавших — и, кстати, на вполне законных основаниях, по закону Украины «О милиции», раздел 3, статья 15.
Благодаря этим парням потери среди силовиков были сведены к минимуму.
— А что за желтые повязки были у них на руках? Изначально кто-то говорил, что на них была символика «СС-Галичина»…
— Это система «свой-чужой». Отличительный знак, для визуальной идентификации. Мы ведь прекрасно понимали, что среди демонстрантов вполне могли быть люди, одетые в подобную форму. И вот чтобы не перепутать их со своими, бойцы намотали желтый скотч на рукава униформы. Никакой символики на повязках не было.
— Аваков говорил, что именно бойцы «черной роты» стреляли по митингующим…
— Если даже чисто гипотетически это предположить, то там была бы не «небесная сотня», а скорее «небесный фронт». Никому бы не дали шансов уйти! То же самое, если бы работали «Альфа» или «Омега». Ведь видно, что попадания в демонстрантов идут со спины и с флангов, а там правоохранителей просто не было! Сейчас бойцы всех подразделений требуют провести экспертизу оружия. Где логика, неужели убийца будет настаивать на экспертизе, которая может его обличить? Одно я могу сказать точно — и по митингующим, и по силовикам стреляли из одного и того же снайперского оружия. Есть данные экспертизы, но в массы такой результат просто никто не даст, во всяком случае — пока не даст.
— Кстати, Геннадий Москаль заявлял о проведении на Майдане операции «Волна», что это?
— Операция «Волна» — это просто условное имя мероприятий по локализации массовых беспорядков. Каждые полгода в различных областях проводятся тактико-специальные учения по этой самой «Волне». Ничего секретного или сенсационного он в очередной раз общественности не поведал.
— А реально было бы разогнать Майдан?
— Конечно, причем без крови. Только действовать надо было иначе: перекрыть «краны», в первую очередь — финансовый. Затем — дрова, продовольствие, горючка для «коктейлей Молотова». Почему туда все это завозилось? Недоработка… Предатели в подразделениях и органах власти. Отсутствие единого центра координации действий силовиков из различных ведомств. Слив информации… Вот и результат.
— Почему «Альфа» не взяла штурмом Дворец профсоюзов?
— Благодаря боевикам «Правого сектора», которые в начале штурма решили уничтожить улики — оружие, склад с «коктейлями Молотова»… Они разбивали бутылки об стены в надежде успеть эвакуироваться. Вот здание и загорелось. А дальше и штурмовать-то стало некого…
— Что можете сказать о спецподразделениях Крыма? Готовы ли сотрудники украинского спецназа служить в российских подразделениях?
— Уже служат, и предателями себя не считают. Они вдоволь и абсолютно честно отслужили Украине, теперь послужат Родине. Кто мыслит иначе, просто не знает истории вхождения Крыма в УССР. Я прекрасно помню, что в начале-середине 90-х все нарукавные нашивки «Беркута», «Сокола» и даже НГУ были выполнены на фоне крымского флага. Позже, когда их ношение запретили, украинские флаги попросту спарывали с нашивок, а кокарды с «тризубами» стали носить только в 1997-м.
В кабинете командира роты спецназа крымского «Беркута», между портретами Маргелова и Лысюка, уже более десяти лет висит портрет Путина. А сам командирроты на все захваты ходил с российским флагом в разгрузке, в кармане ближе к сердцу.
— А каково количество перешедших на сторону России силовиков?
— По количеству я вас не сориентирую, а в общем и целом на Родину вернулось 99% личного состава различных спецподразделений. Боец спецназа — «товар штучный», и никакой металлолом в виде военной техники его не заменит, тем более устаревшей. Так вот, Украина потеряла целое Управление ЦСО «А» СБУ в Симферополе и отдел «А» СБУ в Севастополе (оба подразделения — среди самых боеспособных в «Альфе»), батальон «Беркут» в Симферополе и филиалах в Ялте, Евпатории, Керчи, роту в Севастополе, отделы «Сокол», подразделения судебной милиции «Грифон», отряд спецназа ВВ МВД (в прошлом — «Тень», «Лаванда», «Скат»), полк специального назначения «Тигр» ВВ МВД, 801-й ОБ ПДСС и многие другие…

— Переведем дискуссию в иное русло. Как вы относитесь к творчеству Андрея Макаревича? В частности, к его музыкальному произведению «омоновский вальсок»?
— Он человек творческий. Ему, наверное, можно… Хотя «Макароныча» лично я никогда не слушал. Вырос на творчестве лидера питерской «Алисы» Константина Кинчева, и отвечу его словами:
Кто за что в ответе,
С тем и проживет,
Время покажет, кто чего стоил в этой пурге.
Кто там, на том свете,
Кружит хоровод,
Объяснит в момент палец на курке.
— Намек?
— Намек на то, что все только начинается, и основная работа у нас еще впереди.

Лидер «Правого сектора» Дмитрий Ярош. Кто он?

 Интервью приведено на украинском языке.

 

Лидер Правого сектора Дмитрий Ярош: «Когда 80% страны не поддерживает власть, гражданской войны быть не может».

 Ярош 

Лідер Правого сектору Дмитро Ярош – найбільш невідома широкому загалу фігура подій останніх двох місяців. Ще два тижні тому про існування і самого сектору і Яроша знало лише вузьке коло причетних до організації життя Євромайдану. Сьогодні ж описувати події у Києві без згадування Правого сектору неможливо.

 

19 січня після початку подій на вулиці Грушевського світові ЗМІ вибухнули вогненними кадрами молодих хлопців з коктейлями молотова та балакалавою на обличчі. Дії Правого сектору витиснули зі шпальт словосполучення «мирний протест», але в той же той самий час Правий сектор змусив владу прислухатися до Майдану і скасувати закони 16 січня.

 

Штаб цього поки що неформального об’єднання знаходиться на п’ятому поверсі Будинку профспілок. Знімати в коридорі тут заборонено, на полу постелені численні матраци, на яких поруч з дерев’яними та залізними палицями лежать підручники – більшість членів Правого сектору це молоді хлопці студентського віку.

 

З Дмитром Ярошем ми зустрілись в одному з кабінетів – два на три метри – де зазвичай проходять прес-конференції Правого сектору. Там же ж обладнаний кабінет керівника сектору, в «приймальні» — троє хлопців з раціями, у камуфляжній формі з балаклавою на голові.

 

В ТРИЗУБІ МЕНЕ НАЗИВАЮТЬ ЯСТРУБОМ

 

— Яка ваша особиста історія, чим ви займаєтесь в житті?

 

— Я провідник Всеукраїнської організації Тризуб ім. Степана Бандери. Займаюсь громадською діяльністю уже протягом 25 останніх років. Сам із Дніпродзержинська, Дніпропетровської області. Піднімав перший синьо-жовтий прапор в квітні 1989 році у Дніпродзержинську.

 

Створив Народний рух України, був членом української Гельсінської спілки, отримав рекомендації у 1989 році від Левка Лук’яненка і Степана Хмари у Москві, на Арбаті, де відбувалось пікетування тоді за відновлення діяльності Української греко-католицької церкви. З 1994 року — засновник Тризуба ім. Степана Бандери практично на різних посадах, починаючи там від керівника міської структури Тризуба, потім обласної, потім регіональних структур і так далі.

 

Командував організацією з 1996 по 1999, потім був головним інспектором Тризуба, потім знову командував організацією, потім передав повноваження головного командира своєму наступнику Андрію Стемпіцькому. Займаюсь власне цим все життя. За освітою викладач української мови і літератури, закінчив в 2001 році Дрогобицький педагогічний університет, філфак.

 

— Як виник Правий сектор?

 

— 24-25 листопада в Києві відбулась велика акція у зв’язку із скасуванням євроінтеграції. Взагалі Тризуб не є активним прихильником будь-яких інтеграційних процесів, але ми проголосили, що створюємо Правий сектор як площадку для координації дій різних революційно налаштованих груп, бо, по великому рахунку, з самого початку ми чудово усвідомлювали те, що не можна жити далі в тій системі державних координат, які існують.

 

Остаточно Правий сектор виник вже після подій 30 листопада, коли ми відійшли на Михайлівську площу.

 

Там ми і почали готуватись до захисту і тренуватись. Потім ми весь час були на Майдані та увійшли в склад самооборони Майдану. Також до Правого сектору увійшли Тризуб, УНА-УНСО і Карпатська січ із Закарпаття.

 

— Ви проводили тренування раніше?

 

— Так, 20 років. В нас вже багато поколінь змінилось. В мене там діти були маленькі в свій час, а зараз доньці 20 років, і вона все життя провела в Тризубі.

 

Взагалі Тризуб – це вузькофункціональна організація орденського типу. У нас три конкретних завдання: пропаганда ідеології українського націоналізму в інтерпретації Степана Бандери; виховання української молоді в дусі патріотизму; та національна захисна діяльність, тобто захист честі і гідності української нації, у будь-яких умовах всіма доступними методами і засобами.

 

Взагалі український націоналізм і бандерівці – це не є вузкочолі плебеї із садистичними нахилами, це інтелектуали, люди, які пишуть, які видаються, які ведуть роботу не тільки в силовому полі. Тризуб – організація, яка продукує певні ідеї.

 

Ми не є політичною партією, в нас навіть заборонено в Тризубі займати державні посади.

 

Серед відомих представників Тризуба – президент Києво-Могилянської академії Сергій Квіт, мій хороший друг і побратим. В свій час він був сотником в нашій організації. Або Петро Іванишин – доктор філологічних наук, завкафедрою в Дрогобицькому педуніверситеті, теж сотник.

 

— Де саме проходять ці тренування?

 

— В таборах всій Україні: Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Павлоград, Нікополь тощо. Хлопці збираються, у них там є свій план діяльності на місяць, на півроку, на рік. Вони проводять вишколи, заняття. Проводять різні заходи по декомунізації та деколонізації України.

 

Я думаю, що ви чули про події 2011 року, коли наша мобільна група відрізала голову бюсту Сталіна в Запоріжжі, це була доволі резонансна річ.

 

Ми це ніколи не ставили на піар, просто робимо те, що йде на благо нашій нації, нашій державі. У кого з нас є можливість, накривають наркопритони, допомагають правоохоронним органам, якщо так можна сказати, бо мені здається, що міліція зараз більші наркоторговці.

 

— Те, що сталося 19 січня на вулиці Грушевського, було заплановано заздалегідь?

 

— Ні, звичайно. Ми завжди стояли на передніх рубежах ті два місяці. Стимулом до тих подій стали диктаторські закони, які були прийняті 16 січня. Не можна жити при таких правилах в державі. А 19 січня на Грушевського приїхали автомайданівці, які хотіли підійти до Верховної Ради і пікетувати. Правий сектор організовано підійшов, коли там вже були сотні людей.

 

Ми намагались говорити з міліцією, домовитись, щоб нас пропустили. Вони відреагували доволі агресивно. А далі ви знаєте – розпочались активні дії, наші хлопці стояли на захисті людей. І я вважаю, що дуже добре, що так сталося, бо коли б не події 19, думаю, що влада не пішла на поступки та переговори з опозицією.

 

— Скільки у вас тут зараз людей на Майдані?

 

— Десь півтисячі людей плюс київський мобілізаційний резерв. Але зараз осередки виникають по всій Україні. Вони самі організовуються, називають себе Правим сектором, і ми працюємо над тим, щоб максимально координувати їх.

 

— Скільки ви можете змобілізувати людей загалом по країні?

 

— Я думаю, що на цей час тисяч 4-5 вже можна мобілізувати.

 

— Як ви фінансуєте організацію?

 

— Я до цього питання не маю відношення, але фінансується все людьми. Ми ще відкрили картки, але їх заблоковували миттю. А після 19 січня – це просто постійний потік. Нам потрібно все, бо ми тут вже два місяці. Люди несуть пачками гроші, у нас ведеться повний облік, все прозоро, хлопці закуповують екіпіровку.

 

— Розкажіть про свою організаційну структуру?

 

— Структура буде відпрацьована повністю вже після цих подій. Зараз Правий сектор – це абсолютно контрольована структура, і ніяка вона не екстремістська, не радикальна, я взагалі не люблю цього слова — радикальна. Зараз є загін на Майдані, є загони по областях і є ті стихійні групи, які виникають. Ми запрошуємо керівників, спілкуємось, дивимось, чи адекватні люди, тоді приймаємо рішення.

 

Зараз сформований такий певний політичний провід в складі хлопців із Тризуба, з УНА-УНСО і представників інших окремих груп. Це невелике коло, приблизно чоловік 12. Саме вони й приймають рішення. Зараз ми почали координувати наші дії ще з афганцями. Вони офіційно не ввійшли в Правий сектор, але ми повністю тепер з ними координуємо нашу діяльність, бо класти хлопців просто так я не збираюсь.

 

— Яким чином ви ухвалюєте рішення?

 

— Є стратегічні рішення, є оперативні, тактичні. На кожному рівні люди приймають їх самі. У стратегічній площині, ми обговорюємо ту чи іншу проблему з проводом з 12 людей і відповідно я приймаємо рішення. А далі вже вирішують все командири. Наприклад, є в нас Іранець – він вирішує у своїй групі, чи відправляти людей на барикади чи ні.

 

— Іранець? Він з Ірану?

 

— Ні, це в нього псевдонім такий. Всі хлопці із зрозумілих причин мають псевдоніми, ми живемо в такій системі координат. Я наприклад, в Тризубі з 1994 року мав прізвисько я Яструб. А тут в нас є Пилипач, є Летун. Кожен сам собі вибирає, практично як на Січі.

 

 

ПІСЛЯ 19 СІЧНЯ ДО НАШИХ ХЛОПЦІВ НЕ ПІДНЯВСЯ ЖОДЕН ЛІДЕР ОПОЗИЦІЇ

 

— Чи координуєте ви свою діяльність з опозиційними силами?

 

— В першу чергу ми підтримуємо стосунки із Андрієм Парубієм, як комендантом Майдану і фактичним керівником Самооборони, до якої ми формально входимо як 23-я сотня, хоча в нас з півтисячі людей.

 

А якщо говорити про всю опозицію, то по великому рахунку у нас стосунки ніякі. Вони не помічають нашого існування. Мені здається, що це велика помилка опозиції, що вони не враховують сили афганців, той же Правий сектор, та навіть самооборону.

 

Мені здається, що навіть в Андрія Парубія не зовсім все так просто із координацією дій із цією трійкою лідерів опозиції. Тому, що бачу заяви там лунають певні. Андрій говорить одне, а лідери – трошечки інше.

 

Мене, наприклад, дивує, що після 19 числа лідери опозиції не піднялись на поверх і не подякували хлопцям. Підійдіть до людей, поговоріть з ними. Це ж живі люди і при тому хороші.

 

Вчора приходить знімальна група і оператор каже: «Я був здивований. Один хлопець сопромат читає, другий так англійською володіє, він там із якимось іноземцем спілкувався. У вас такі хлопці!».

 

Ну справді — це цвіт нації. Це люди, які зараз жертвують життям і своєю свободою заради Батьківщини. Це ж явище, а політики на це закривають очі.

 

Хіба що Віталій Кличко – я з ним рази два зустрічався і абсолютно нормально спілкувались. Хоча здебільшого опозиція виконує частину наших вимог, адже вони чудово усвідомлюють нашу присутність і бачать, що Правий сектор – то є певний чинник на Майдані.

 

— А ви навіть не намагались контактувати з ними заради координації?

 

— Напряму у нас спілкування не було. У мене таке враження ще із самих початків мирного Майдану, що вони діяли дуже імпульсивно і не системно. Вони навіть не створили єдиного Штабу. Ми ж з самого початку виступили за єдність Майдану, щоб не було поділу на політиків, на Громадський сектор та Правий сектор. Я в усіх інтерв’ю наголошую, що повстанський рух має бути єдиним і не хочу провокувати опозицію на якісь відповіді.

 

Але все має бути до певної межі. Коли країна постала перед реальною загрозою війни, на Майдані з’явилась велика недовіра до лідерів опозиції. Два місяці вони просто говорили. Хоча їм надали мандат довіри – беріть, вирішуйте питання. Вони нічого не змогли. 19 січня ми пішли у наступ, вони почали щось робити. Ну, що ж, будемо тиснути далі.

 

— Наскільки ми розуміємо, ідеологічно найближчою до ваших поглядів є «Свобода»…

 

— Так. У нас багато спільних позицій в ідеологічних питаннях, але є великі розбіжності. Я, наприклад, не розумію певних речей расистського характеру, не сприймаю їх абсолютно. Білорус загинув за Україну, вірменин із Дніпропетровська загинув за Україну. Вони мені побратими набагато більші, ніж яка-небудь, перепрошую, комуністична худоба, типу Симоненка, яка грає на Росію, але є етнічним українцем.

 

Степан Бандера в свій час висунув три ставлення до не українців. Воно дуже просте. Є побратимське — для тих, хто разом з нами бореться за Україну незалежно від національності. Є толерантне — до тих людей, які живуть на тій землі, не протидіють нашій боротьбі, тому ми до них ставимось нормально, в Україні всім місця вистачить. Третя – ворожа, до тих, хто протидіє національно-визвольній боротьбі українського народу, а це в будь-якій державі, будь-який народ саме такі позиції і має.

 

Соціал-націоналізм для мене дуже неоднозначний, бо на моє переконання, націоналізм не потребує якихось додатків, він є самодостатнім. Олег (Тягнибок — УП) останнім часом теж намагається йти напрямком традиційного націоналізму. Слава Богу. Хоча під час революції говорити про ідеологічні дискусії якось не дуже випадає. Врешті наші хлопці стоять на барикадах так само як хлопці із «Свободи». Це об’єднує.

 

— Представники влади кажуть, що під час переговорів лідери опозиції стверджували, що люди згодні залишити адміністративні приміщення, якщо будуть випущені затримані та засуджені. Це правда?

 

— Я думаю, що влада брехала. Думаю, що опозиція такого не казала. Перед голосуванням закону про амністію ми оголошували нашу позицію, і вона була десь такою самою в опозиції. Тобто, у випадку, якщо влада піде на компроміс, прийме закон про так звану амністію у редакції опозиції, то Правий сектор готовий відвести своїх бійців з Грушевського і розблокувати вулицю. Це розумний компроміс.

 

Це не скасовує наших політичних умов. Ми маємо змінити країну на іншому рівні. Майдан – це лише Січ, плацдарм, але мова не йде про постійну бійку.

 

— Ваші опоненти відповіли б на це, що ви першими відкрили вогонь та пішли у відкритий наступ…

 

-Ні-ні-ні! Я перепрошую, Беркут побив дітей на Майдані 30 листопада 2013 року. Два місяці люди стояли на Майдані і не проводили ніяких дій. Потім сталась чергова провокація влади — прийняття законів 16 січня. Почались побиття активістів, викрадання людей, подивіться, що вони витворяють з Автомайданом.

 

Саме вони спровокували цю ситуацію, а люди пішли у наступ, тому що терпіти вже більше не можна було. Скільки можна далі стояти, танцювати на Майдані? Ми не вівці, українець має звучати гордо, і вони довели, що українець звучить гордо.

 

— Як ви вважаєте, чому для цього мав з’явитись Правий сектор, чому те саме це не робила опозиція?

 

— Тому, що Правий сектор найреволюційніша структура Майдану. Я підкреслюю: саме революційна, а не радикальна. Революція – це розум, це план і це дія. Коли є ситуація народного збурення, не використати таку ситуацію на благо того самого народу не можна. Опозиція, на жаль, не здатна цього робити, бо мабуть, крісла в парламенті дуже м’якенькі і вони не здатні на якийсь рішучий крок. Ми здатні на такий крок.

 

— Ви з самою опозицією про це говорили?

 

— Я ж говорю, що з ними немає такого контакту. Я ще раз наголошую, що я — за єдність опозиційного, протестного, повстанського руху, тому будь-яке моє пояснення буде використане проти мене. Вони почнуть кричати, що я провокатор. Якщо чесно, мені все одно, що вони про мене говорять. Наша різниця в тому, що мене не цікавлять політичні рейтинги.

 

— Зараз в переговорах з владою беруть участь представники опозиційних партій. Як ви вважаєте, чи можуть ці люди відповідати за дії Майдану та давати з його боку якісь гарантії?

 

— В тому-то й справа, що процес переговорів неконтрольований Майданом. Кредит довіри до лідерів опозиції, який вони мали на початках і зараз – зовсім різні речі.

 

Ми вимагаємо, щоб у переговорну групу ввести не тільки лідерів опозиції, але і представників Майдану. Хоча б у якості спостерігачів. Тоді можна надавати якісь гарантії і артикулювати хоча би тут, людям на Майдані, що ось така домовленість, досягнута між владою і опозицією, і вона має бути виконана.

 

Бо іноді складається таке враження, що вони домовляються про одне, а потім у них щось переграється і виходить зовсім інше.

 

Наша мета зараз — примусити опозицію знову увійти в черговий етап переговорів з конкретними вимогами і досягти певного порозуміння. Але обов’язково з представниками Майдану.

 

У переговорну групу можуть увійти ті ж афганці або Андрій Парубій як командир самооборони. Якщо запросять мене – я піду. Нічого страшного ми в цьому не бачимо. Ми здатні донести свою позицію, щоб примусити і владу, і опозицію домовитись, щоб не було кровопролиття, щоб держава увійшла в іншу площину своєї діяльності. Заради цього я готовий йти.

 

— Давайте простіше. Уявіть, що ви вже на переговорах і зараз сидите навпроти Віктора Януковича. Які б ви аргументи використали, щоб вмовити його змінити свої дії?

 

— Я б домагався компромісу, тиснув би, хоча знаю, що він цього дуже не любить. Я не впевнений в тому, що Янукович отримує достовірну інформацію. Мені здається, що в нього якесь неадекватне сприйняття ситуації. Наприклад, я думаю, що він не розуміє, що 80% людей зараз не довіряють владі. Думаю, що його радники надають йому трішечки інші цифри і показують інші картинки.

 

Тому я б почав з того, що не можна воювати із власним народом. Ще ніхто не переміг власний народ. Пояснив и, що ті речі, які творять силовики – це реальна війна проти українців. Друге, що дуже важливо – це спробувати йому пояснити, що ті тисячі самооборони, які вже сформовані, не дадуть можливості «Беркуту» або внутрішнім військам легенько зачистити Майдан і пройти по ньому парадно-стройовим кроком.

 

Вони ще не розуміють, що Майдан — це вже явище зі своєю армією, зі своєю медициною, всякими структурами, це вже певна держава. І захопити її без дуже великої крові не вдасться.

 

Дубинками розігнати це вже не можливо. Їм прийдеться застосовувати вогнепальну зброю, вже легально, а не так як на Грушевського. І у відповідь вони отримають по повній програмі, це я можу гарантувати Віктору Януковичу.

 

— Добре, а чого ви хочете? Тобто ви кажете, Віктор Федорович, ситуація от така. Що далі?

 

— Передумовою будь-яких переговорів має стати звільнення всіх заарештованих. Це ж не терористи, це ж не екстремісти. Думаю, що навіть ви знаєте когось із тих людей. Це абсолютно нормальні, адекватні люди, яким так накипіло. Люди мають бути звільненні. Про будь-яку нормалізацію можна говорити лише після цього.

 

По-друге, це припинення будь-яких силових дій з боку влади. В першу чергу по регіонах. Припинити викрадення активістів. Це ж терор проти власного народу.

 

Треба негайно починати розслідування злочинів, які відбувались на вулицях. «Беркут» не міг стріляти без відома міністра внутрішніх справ. Це ж військова структура, там має бути дисципліна, чітке підпорядкування. Якщо то були провокації, тоді треба з’ясувати, хто стріляв. Дайте людям інформацію, не мовчіть, не закривайте очі на те, що стається.

 

Янукович насправді вже виконав кілька наших вимог щодо відставки уряду та скасування законів 16 січня. Але зміна одного побуванчика на іншого, який має приставку в.о. не вирішує жодних питань.

 

Потрібно починати формування компромісного уряду, який можливо б мав складатися не з керівників політичних партій, а з професіоналів. При цьому всі одіозні фігури, всякі захарченки, табачники, і інші, типу політики, мають бути замінені. Це перший крок, який вони би мали зробити, і це б одразу зняло напругу.

 

— Кого ви бачите на чолі цього Кабінету міністрів?

 

— Я не можу про це говорити, бо я не є фахівець у формуванні уряду. Про це мають говорити політики.

 

— Але не маючи власних пропозицій ви знімаєте з себе відповідальність і відсторонюєтесь від політичних процесів.

 

— Я 25 років уникав публічної політики. Для мене це не проблема. Хоча зараз в перспективі ми розглядаємо варіанти, що якщо буде мир, то Правий сектор переросте в політичну організацію. Про це говорять всі хлопці. Та ради Бога! Зайнятись політикою можна завжди. Для мене вони є цвітом нації і вони не можуть бути гарматним м’ясом, яке використають і потім забудуть. Але зараз про конкретику ще рано говорити. Сьогодні Правий сектор не можна звужувати до якихось політичних речей.

 

— Але зараз саме так все і виглядає — що вас використовують: ви стоїте на барикадах, а посади в уряді пропонують Арсенію Яценюку та Віталію Кличку.

 

— Справа в тому, що життя держави, життя нашого народу не обмежується одним Кабінетом міністрів. Хай беруть. Запросять – допоможемо. Силовий блок візьмемо, наведемо порядок в державі. Але я сумніваюсь, що нам буде запропонована хоч якась посада.

 

НА ПРЕЗИДЕНТСЬКИХ ВИБОРАХ У НАС БУДЕ СВІЙ КАНДИДАТ

 

— Що ви запропонуєте Віктору Януковичу в разі перемоги революції?

 

— Це від нього залежить. Деякий час тому ми гарантували йому 24 години, щоб він поїхав з країни і його ніхто чіпати не буде. Сьогодні, якщо б він прийняв розумне рішення, то йому можна було б дати навіть гарантії безпеки в державі. Аби не було війни, аби не було кровопролиття. Хай собі сидить в Межигір’ї, пасе страусів, і ніхто там його чіпати не буде. Але це має бути його рішення.

 

— Ви особисто себе бачите на якісь посаді?

 

— Зараз – ні. У мене дуже хороша посада – я провідник Тризуба. Мені легше виступати перед строєм, а не на сцені.

 

— Але це не та посада, яка може змінити країну. Чим би ви займались в мирний час?

 

— Хочеш миру – готуйся до війни. Ми зініціювали Правий сектор, і Правий сектор трохи країну змінив. В мирний час я б продовжував займатися Тризубом. Так як робив це двадцять років до того.

 

Ви зрозумійте, що Тризуб – це не є структура, яка однозначно ставить за мету собі якийсь силовий конфлікт. Ні. Будь-яка нормальна держава має мати парамілітарні державного плану структури, які готують молодь до служби в армії, які дозволяють в разі якоїсь небезпеки, зовнішньої або внутрішньої змобілізувати якісь певний кадровий резерв для захисту інтересів народу. Це нормальне явище в більшості цивілізованих країн світу. Тризуб буде актуальним завжди. Навіть якщо ми матимемо найкращого президента та найкращий уряд.

 

— Чи є у вас якась інформація щодо того, хто займається викраданням людей?

 

— На превеликий жаль немає. Ми намагаємось роздобути цю інформацію, але поки що нам не вдається. Ми зверталися до влади із тим, щоб активізували дії силовиків, тієї ж Служби безпеки щоби їх всі оперативні можливості були задіяні для пошуку. Зрештою, в цих всіх подіях вона не така заплямована, як МВС. Але поки що нічого немає.

 

— Тобто ви щиро покладаєтесь на владні структури у розслідуванні цього питання?

 

— А я не впевнений, що тільки влада до цього причетна. Я не виключаю, що до цього причетні закордонні спецслужби. Наприклад ФСБ. Росія завжди користається дестабілізацією в Україні. Як тільки дестабілізація в Україні, вони сюди заходять і вирішують якісь свої певні інтереси. Путін неодноразово заявляв, що Україна – це не держава. І я більше, ніж переконаний, що плани про поділ України на дві на три, на п’ять, на шість зон впливу існують по сей день.

 

— Але фактором дестабілізації називають і сам Правий сектор та його діяльність.

 

— Мені навпаки здається, що правий сектор останні місяці власне показав, що він фактор стабілізації. Якби не дії Правого сектору, то ніяких переговорів би не було, радикальні настрої б збільшувались і вибухнули в регіонах у вигляді партизанської війни. Чомусь про це ніхто не думає?

 

Поки, що все ж таки ситуація контрольована і знаходиться в перемовному процесі. Якщо вони не домовляться, ризик партизанської війни в Україні дуже сильно зросте. Як відомо, українці мають дуже славну традицію ведення партизанської війни. Десятками років воюють. Тільки чи то буде користь для держави?

 

— А ви не боїтесь, що ця партизанська війна може перерости в громадянську?

 

— Громадянської війни не може бути. Коли 80% народу не підтримує владу, це буде боротьба між суспільством, народом і владою. І це дві великі різниці між громадянською війною і тією, про яку ми кажемо. Це буде національно-визвольна війна. Але нам би не хотілося. Все ж таки ми маємо державу, маємо плацдарм для розгортання процесу націотворення та державотворення.

 

— Але багато людей на сході України щиро вважають, що тут збираються бандерівці, націоналісти, і вони дійсно переконані, що їм треба проти цього боротись. Що робити з цими людьми?

 

— По моїй інформації це дуже невеликий процент людей. Я ж сам із Дніпропетровщини, я там володію ситуацією повністю. Здебільшого це найманці. Ви ж бачили події біля дніпропетровської обладміністрації. Там місцевий депутат-регіонал Ступак вже роки півтора збирає відморозків, формує бійцівські клуби, охоронні структури, які тепер разом з міліцією «ідейно» захищають облдержадміністрацію.

 

Ви бачили серед захисників адміністрації хоча би одних нормальних громадян, які б вийшли самі? Або в тому самому Криму створені підрозділи шовіністично налаштованих ряжених казаків, які створюють чорні сотні і виступають на захист влади. А де маси людей? При тому, що кримські татари повністю на стороні Євромайдану. Тому, все це неоднозначно.

 

— Якби ви поговорили з людьми на сході, вони те саме кажуть про Майдан: що тут дуже малий процент щирих людей, а більшість – проплачених націоналістів. У вас з ними дуже схожа риторика, яка в кінцевому рахунку малоздатна призвести до компромісу.

 

— Давайте на прикладах. Партія регіонів спробувала робити Антимайдан, звозячи людей зі всієї України. Хто там стоїть? Це реально асоціальний елемент, або бюджетники, яких просто туди заганяли. Я ж спілкувався з цілою купою людей, і коли я кричав «Зека геть!», вони махали руками і сміялись. Це міф про якусь певну соціальну підтримку Януковича і його влади.

 

Показником є дії ультрас по всій Україні, які підтримали Майдан. Це ж люди власне ідейні з луганської «Зорі», з сімферопольської «Таврії», запорізького «Металургу», з дніпропетровського «Дніпра», з харківського «Металіста» і так далі. Скільки допа з гепою намагаються зібрати тих ті тушок, щоб направити сюди на Київ, а їм й того не вдається зробити. За яку підтримку можна говорити? Це велика неправда про розкол. Немає ніякого розколу. Янукович, дай боже йому здоров’я, об’єднав країну.

 

— На Майдані весь час лунає заклик до трьох опозиціонерів — визначитись із єдиною кандидатурою. Ви підтримуєте цей заклик?

 

— Здається, що він вже не актуальний, бо більше лунає заклик визначитись з лідерами Майдану. Лідерами спротиву як такого. Для людей актуальність президентських виборів відійшла там на якийсь другий, третій план.

 

— У разі президентських виборів – дострокових чи строкових – яка у вас буде стратегія: ви когось підтримаєте чи підете на вибори самі?

 

— Ми не виключаємо, що Правий сектор висуне свою кандидатуру на виборах. Але поки про це рано говорити.

 

— Тобто ви дійсно щиро вірите, що кандидат від Правого сектору має шанс на виграш по всій країні?

 

— Якщо йти з правильних позицій, то шанс є завжди. Правий сектор за декілька тижнів став всеукраїнським явищем. Це Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Крим. З іншого боку президентські вибори можуть підняти наші ідеї революційних змін в державі на достатньо високий рівень.

 

— Ви не боїтеся, що ваш похід на вибори розпорошить опозиційний електорат, і вас звинуватять у розколі?

 

— Послухайте, хай цей процес закінчиться, і тоді ми глянемо, що і як. Байки про розпорошування сил, які вони розповідають один одному, це якась дитяча гра. Вони всі чудово знають, що ідуть втрьох, розпорошуючи сили з самого початку.

 

Тут або сісти і домовитись реально, і дотримуватись тих домовленостей, або кожному грати свою гру. Для нас не є принциповим участь в президентських виборах на цьому етапі. Нам потрібен мир.

 

Справа в тому, що є люди, які багато говорять і мало роблять, а є люди, які діють і своїм потом і кров’ю доводять, що вони здатні на зрушення, на дію, на досягнення результату.

 

Правий сектор – майданчик для хлопців, які довели свою здатність щось змінювати, жертвувати своїми благами для чогось вищого. Політики останні роки цього не демонструють. Я не бачу, щоб вони демонстрували цю жертву, бажання і вміння жертвувати.

 

— А хто для вас  лідер спротиву?

 

— Його на цей момент немає. Я зробив заяву, що готовий взяти відповідальність на себе за всі ті речі, що відбуваються. Це не означає, що я особисто маю якісь президентські амбіції. Просто я бачу, що потрібна повна координація та контроль над ситуацією. Хай визначаються самі між політиками. Якщо хтось з них готовий це зробити, хай робить, ми його щиро підтримаємо. Але я не бачу, щоб хтось цим займався.

 

 

ПРАВИЙ СЕКТОР НЕ ВОЮЄ З РОДИНАМИ

 

— Ви усвідомлюєте, що в разі поразки або навіть компромісу між владою та опозицією вас може чекати в’язниця?

 

— Так, звичайно. Я 25 років до того готовий. Що зробиш, життя є життя. Всі ми під Богом ходимо. Як буде так буде. Буде кримінальна справа, то буде кримінальна справа. Я за Україну буду боротись. Хай пробують посадити. Ми ще побачимо хто кого буде саджати врешті-решт.

 

— Вам ще повістку не приносили?

 

— Ні. А я тут живу, куди мені повістку? На Майдан вони не приносять, на п’ятий поверх ментів не пускають хлопці.

 

— Але може таке статися, що до арешту і не дійде. Вас може очікувати доля Ігоря Луценка або Дмитра Булатова…

 

— Я знаю в ім’я чого я веду боротьбу. Звичайно, що не хочеться, я ж жива людина і маю інстинкт самозбереження. Але хлопці мене охороняють, ходять за мною, бронежилет одягають.

 

— Ви взагалі виходите за межі Майдану?

 

— Рідко буває. Куди – не скажу.

 

— Що з вашою родиною зараз?

 

— Родину востаннє бачив на Різдво. Вони в Україні, але я тимчасово змінив їх місце проживання. Справа в тому, що в Інтернет викинули всю інформацію по наших адресах, по сім’ях, тому певна небезпека є.

 

— Але ж така сама інформація є і про співробітників Беркуту наприклад. Ви можете гарантувати всім правоохоронцям та представникам влади, що їхнім родинам нічого не загрожує?

 

— Я можу гарантувати, що Правий сектор ні в якому разі не буде зачіпати жодної дитини, жодної родини будь-яких силовиків, будь-яких структур. Правий сектор не воює із жінками і дітьми. Ми не нелюди із Беркута, які б’ють журналістів та медиків. Тому можете не хвилюватись — ніхто ніяких дій не буде проводити. За Правий сектор я можу відповідати.

 

— Ультиматум ви ще ставили… до 4 числа у вас є вимога: або звільнити всіх, або будуть… Можете сказати про що це? Чому саме 4 число?

 

— Четвертого лютого — наступна сесія. Ми вимагаємо, щоб Верховна рада проголосувала документ щодо безумовного і повного звільнення і реабілітації затриманих людей. І це ніяка не амністія, бо це ніякі не злочинці.

 

Ми також вимагаємо припинення будь-яких силових дій з боку влади – це викрадення, підпали машин тощо. Думаю, що вони прислухаються до нас. Процентів на 90 впевнений, що вони прислухаються.

 

Інакше ми реально на межі кривавого конфлікту. Я не виключаю, що люди, які стоять на Майдані, проведуть дуже потужну мобілізацію і підуть на урядовий квартал. І візьмуть його — я більше, ніж переконаний, хоч з кров’ю, хоч з втратами великими. Бо патова ситуація залишилась. Тоді винесуть всіх тих: і режиму охоронців і Януковича, тому їм краще домовитись.

 

— Ви розумієте, що навіть те, що ви зараз кажете, може бути використане проти вас?

 

— Так, звичайно. Революція ж. Є дві сторони барикад – це закономірно. Зараз все використовується або проти нас або проти них.

 

— Ви якимось чином вибираєте людей, які до вас приходять? Вони проходять якийсь відбір?

 

— Безумовно. Запис добровольців відбувається весь час, особливо під час якихось активних дій. Щодо критеріїв — це до командирів треба звертатись безпосередньо. Вони із людьми працюють. Я точно знаю, що не беруть неповнолітніх. Бо бігають табунами по 15-16 років.

 

— Ви видаєте людям якусь зброю, мається на увазі не вогнепальну?

 

— А вони самі приходять або з битою якою-небудь або з кийком яким-небудь. Ми їх вже екіпіруємо. От власне гроші, що ідуть від людей, на них ми закуповуємо щитки всілякі, шоломи і щити, дуже великий арсенал того всього. Відповідно екіпіруються, потім проводяться заняття з ними.

 

Якщо людина має погане фізичне здоров’я, то для неї знаходиться інша робота — на кухні, в медичній частині, і так дальше. Дівчатка наші молодці, просто молодці, вони стільки вже зробили доброго. Вони і поранених витягували під час бойових дій, і тут постійно допомагають.

 

— Щодо вогнепальної зброї – ви закликали людей приносити її на Майдан. Навіщо ви це робите?

 

— Коли був підписаний наказ МВС про дозвіл використовувати вогнепальну зброю проти людей, я закликав власників легальної зареєстрованої зброї долучитись до нас, щоб створити групу вогневої підтримки у випадку, якщо вони підуть на Майдан і будуть стріляти. Я вважаю, що у відповідь так само треба стріляти, бо інших варіантів немає. Але це тільки у випадку, якщо вони перші почнуть вогонь.

 

— Цей загін уже створений?

 

— Це таємниця, вибач.

 

— Хто володіє всією інформацією, яка є зараз в Правому секторі? Є людина, яка знає все.

 

— Все не знає ніхто. Інформацією володіє політичний провід.

 

— Як ви координуєте свої дії? Не секрет, що всі перемовини прослуховується, як ви це робите?

 

— За рахунок зв’язкових, посильних, рація у всіх хлопців є, але їх так само сканують, ми то знаємо. Апаратури натикали у всіх будинках навкруг, таке враження. Оперативні машини стоять і так далі. Я, до речі, тих хлопців, що там сидять, не вважаю ворогами або я кимось, вони роблять свою роботу, мусять робити.

 

Більше того, я більше, ніж переконаний, що у силових структурах дуже-дуже неоднозначна ситуація по відношенню до влади, до опозиції, до Майдану. Одні ненавидять, але то невеликий процент, інші із симпатією ставляться, бо ми також із силовиками ведемо певні переговори. Хлопці до нас підходять говорять. Режим сиплеться. Його треба дотиснути просто, щоб вони пішли на оті політичні кроки.

 

— Там, на Грушевського, стоять дві барикади. Є якесь спілкування із «Беркутом»? Ви носите їм теплий чай, каву? Я знаю, що були такі ініціативи.

 

— Зараз не знаю, чи носять. Раніше, коли вони нас блокували на самому Майдані, то їх годували. Я був противником цього не тому, що мені ті хлопці недруги, вони теж українці, вони просто по інший бік барикад. Вони служать ворогу. Але цього не бажано робити. Чим більше їх буде виведено із ладу за рахунок недоїдання і так далі, тим менше можливості, що вони підуть в наступ і атаку, і почнуть бити людей, як вони це неодноразово робили. Тому чисто з прагматичних міркувань я не думаю, що їм треба носити бутерброди, каву.

 

Мустафа Найем, Оксана Коваленко, УП _ Вторник, 04 февраля 2014, 15:59

Беркутовцы о боевиках Майдана: «Они пришли нас резать»

 

Радикально настроенные митингующие используют гайки, болты, «ежи» с шипами и другие опасные предметы. Один из активистов пришел с ножом и был задержан. Об этом сообщила пресс-служба МВД и предоставила новые фото и видео.

 

По данным МВД, провоцируя правоохранителей, злоумышленники начали применять против работников милиции дымовые шашки, файеры, биты, деревянные палки с гвоздями, камни, железные инструменты, опасные для жизни и здоровья, а также другие предметы.

 

Кроме этого, митингующие бросают в сторону правоохранителей металлические шарики, гайки, болты и другие предметы, которые могут быть опасными для окружающих.

 

 

Разбитые каски милиционеров

 

 

Работники спецподразделения продемонстрировали разбитые шлемы, раны на голове и изуродованную одежду. По их словам, агрессивно настроенные демонстранты пришли не с миром: с самого начала угрожали жечь и резать. Один из митингующих, который с кухонным ножом пришел к месту проведения акции, заявил: «Я пришел вас резать!».

 

Со слов работников Беркута, кроме всего прочего радикалы активно использовали и так называемые «ежи» – полосы с шипами. Они были разбросаны по всему периметру. Таким образом, активисты сделали «коридор» из шипов вдоль дороги. Ноги пробивало насквозь. Среди разбросанных камней заметить «ежа» крайне сложно.

 

Правоохранители отметили: было такое ощущение, что они попали в средневековье.

 

Наиболее активных активистов работники милиции задержали. Напомним, что 19 января по этим фактам были возбуждены уголовные производство по ст. 294 УК (Массовые беспорядки). Виновникам грозит наказание в виде лишения свободы на срок до 15 лет.

 

coltmgm

January 22nd, 13:06

Оригинал взят у businessmsk в Беркутовцы о боевиках Майдана: «Они пришли нас резать»